Словарь української мови (1924)/хміль
| ◀ хмілевий | Словарь української мови Х хміль |
хму! ▶ |
|
Хміль, хме́лю, гл. 1) Хмель, Humulus lupulus L. ЗЮЗО. I. 125. Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється? Макс. (1834), 96. Хме́лем зарости́. Быть заброшеннымъ. Було ремесло, та хмелем заросло. Ном. № 10412. 2) Хмель, опьяняющій напитокъ. Хміль — не вода: чоловікові біда. Ном. № 11454. 3) Родъ узора въ вышивкѣ. На образах рушники, шиті орлами та хмелем. Левиц. I. 27. Также узоръ въ вышивкѣ: хмі́ль голова́тий. Чуб. VII. 427. 4) — боло́тяний. Раст. Humulus lupulus L. ЗЮЗО. I. 176. 5) род. п. хме́ля. Сказочный царь древнѣйшихъ временъ. Жили за царя Хмеля, як була людей жменя, чоловік та жінка. Грин. II. 278. Ум. Хме́лик.