Словарь української мови
Борис Грінченко
Х
хлопець
Берлін: Українське слово, 1924

Хло́пець, пця, м. 1) Мальчикъ. П'ятеро діток Бог дав: дві дівчини і три хлопці. МВ. I. 9. 2) Подростокъ, юноша, молодой человѣкъ, парень; мн.: ребята. КС. 1887. VIII. 767. З Богом — не з хлопцем жартувати. Ном. Еней був парубок моторний, і хлопець хоть куди козак. Котл. Ен. I. 5. Дівчата ж із хлопцями начали гулять. Рудч. Ск. II. 157. У ліс, хлопці! Шевч. 173. Хлопці-риболовці, удалі молодці, ви закиньте сітку через синє море. Чуб. V. 28. 3) Ученикъ у ремесленника. Вас. 210. 4) мн. Хло́пці. Родъ пантомимы съ куклами и музыкой; устраивается дѣвушками на рождественскихъ святкахъ. О. 1862. IV. 87. 5) Подпорка въ дышлѣ у воловьяго воза. 6) Штативъ, подставка для веретена въ видѣ четырехугольной рамки, когда съ веретена сматываютъ на клубокъ нитки. Ум. Хло́пчик, хло́пчичок. В його двоє дітей зосталося: хлопчик і дівчинка. Рудч. Ск. II. 67. См. Хлоню.