Словарь української мови (1924)/хиба
| ◀ хиб | Словарь української мови Х хиба |
хибаль ▶ |
|
Хи́ба, би, ж. 1) Ошибка, промахъ. О, цей хиби не дасть! Подольск. г. 2) Недостатокъ.
Хиба́, нар. 1) Развѣ. Хиба не знаєте приповісти сієї? Єв. Мр. IV. 12. Хиба будемо на неї дивитись, як на мальовану? МВ. I. 25. 2) Развѣ ужъ, быть можетъ. Пора вже мені (сонце каже) сходить, але я втомилось, — хиба ти йди за мене. Чуб. I. 5. 3) Ужъ? Із пасіки пішов на гору, щоб подивитись на бакшу; оттам хіба було розору, що усього й не роскажу. Алв. 76.