Словарь української мови (1924)/хапун
| ◀ хапуля | Словарь української мови Х хапун |
характер ▶ |
|
Хапу́н, на́, м. 1) Хватающій. Г. Барв. 27. 2) Взяточникъ. Хапун такий, що й з рідного батька злупить. Котл. НП. 388 3) Чортъ. Там тебе хапун ухопить. Грин. I. 243. А щоб тебе хапун ухопив. Харьк. г. 4) Въ загадкѣ: ротъ. Чуб. I. 307.