Словарь української мови (1924)/урубати

by Борис Грінченко

◀ урочище

Словарь української мови Борис Грінченко У урубати

урубатися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Уруба́ти, ба́ю, єш, гл. 1) Нарубить небольшое количество. Сиди ж ти, дочко, а я піду, дровець урубаю. Рудч. Ск. II. 66. 2) Ранить рубя. 3) Имѣть достачочную силу, остроту для того, чтобы быть въ состояніи рубить — говорится какъ о человѣкѣ, такъ и объ инструментѣ. Та він сього не вруба, — нема в його сили. Аби якою сокирою дуба не врубаєш. Ні стругом не встругати, ні сокирою не врубати. Грин. I. 237.