Словарь української мови (1924)/уминати

by Борис Грінченко

◀ умилостивити

Словарь української мови Борис Грінченко У уминати

умисел ▶

Берлін: Українське слово, 1924

I. Умина́ти, на́ю, єш, сов. в. ум'я́ти, умну́, не́ш, гл. 1) Выминать, вымять, измять, умять. 2) Уплетать, уплесть. Так уминає, що аж за ушима лящить. Грин. I. 125. Лев уминав за сніданням ягня. Гліб. Сижу собі в кінці стола, курча уминаю. Чуб. V. 655. Не журиться Антін об тім: батько вмірає, а він блина вминає. Ном. № 4997.

II. Умина́ти, на́ю, єш, сов. в. умину́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Проходить, пройти мимо. 2) Пропускать, пропустить, опускать, опустить. Повісти, як усе було — не вмини нічого. МВ. II. 149.