Словарь української мови (1924)/укладати
| ◀ укладальник | Словарь української мови У укладати |
укладатися ▶ |
|
Уклада́ти, да́ю, єш, сов. в. укла́сти, укладу́, де́ш, гл. 1) Вкладывать, вложить. Уклав Бог душу як у пня. Ном. №2915. Стоїть же та труна двадцять год чотирі, двадцять год чотирі, та й заговорила: „Або що вкладіте, або розберіте!“ Лис. VI. № 13. 2) Возлагать, возложить. Терновий вінок на голову вкладають. Шух. I. 40. 3) Закладывать, заложить, занимать, занять мѣсто положеннымъ. Було хлібами столи й лавки так і вкладу. Г. Барв. 242. 4) Укладывать, уложить. Уклав дитину спати. 5) Только сов. в. уложить, убить. З лихими, — коли їх не вкладеш, то вони тебе вложать. Мир. ХРВ. 84. Трьох (жовнірів) уклав, а двоє втекло. Стор. 6) Съѣдать, съѣсть. Уклав вареників з півсотні. Алв. 45. Укла́сти ціну. Назначить цѣну. Наїхали купці із Варшави, вороному коню ціну вклали, ой уклали, вклали ше й зложили на двадцять червонців, на чотирі. Уманск. у.