Словарь української мови
Борис Грінченко
Т
тічок
Берлін: Українське слово, 1924

Тічо́к, чка́, м. Ум. отъ тік. Вообще мѣсто утоптанное или выравненное, напр. мѣсто собраній молодежи, мѣсто боя и пр. Шейк. Був на тім місті тічок і ноги були повибивані на піску, — видно було, що тут борюкались і лежали. Павлогр. у. Поїхали вже на той тічок, де їм саме з змієм биться. Мнж. 42. Ду́ти, поду́ти тічо́к. Пробовать, попробовать силу въ бою. Мнж. 31.