Словарь української мови (1924)/тюжити

by Борис Грінченко

◀ тюгукати

Словарь української мови Борис Грінченко Т тюжити

тюжка ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Тю́жити, жу, жиш, гл. 1) Бить, колотить. Тюжать її молоду що-дня. О. 1862. VI. 29. Як попав же його батько в руки, як почав тюжити! Тюжив, тюжив — поки аж проситись почав. Новомоск. у. 2) Ругать. А й лаються ж!… Боже мій! Так і тюжать, так і тюжать один одного. О. 1862. VI. 42. 3) Литься, идти (о дождѣ). А на дворі дощ тюжить такий як із відра. Новомоск. у.