Словарь української мови (1924)/торохтіти

by Борис Грінченко

◀ торохтіння

Словарь української мови Борис Грінченко Т торохтіти

торочення ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Торохті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Постукивать, стучать, громыхать, гремѣть. Не тупочуть коні, не торохтять коляси. МВ. (О. 1862. III. 46). Торохтів бубон. Стор. М. Пр. 126. Чую, щось торохтить у вікно. Дощ по залізу торохтить. 2) Болтать. Торохтить, як вітряк. Ном. № 12896. За те розумний чоловік. Живе тихесенько ввесь вік, не торохтить і не гукає. Гліб.