Словарь української мови
Борис Грінченко
С
схибити
Берлін: Українське слово, 1924

Схи́бити, блю, биш, гл. 1) Уклониться въ сторону, пошатнуться. 2) Промахнуться. Не схибить стріляючи. Стор. М. Пр. 131. Раз на вовка хука дав, удруге схибив. Мир. ХРВ. 82. 3) Неудаться, выйти неудачнымъ. От як вторік: на жито урожай, а пшениця схибила, вродила така, шо один тільки послід. Брацл. у.