Словарь української мови (1924)/судити

by Борис Грінченко

◀ судитель

Словарь української мови Борис Грінченко С судити

судитися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Суди́ти, джу́, диш, гл. 1) Судить. Люде горді, неправедні, своїм судом судять. Шевч. Бог судить не так, як люде. Ном. № 34. 2) Осуждать, пересуживать. ЗОЮР. I. 52. Судять же нас люде. Мет. 78. Чом ти до мене звечора не вийшла? Ой як же мені, серце, звечора виходити? Як угледять вороженьки, то будуть судити. Ой нехай же судять, як розуміють: прийде тая годинонька, вони й поніміють. Нп. 3) Опредѣлять, назначать. Грин. III. 204. Суди, Боже, звозити, в велику скирту зложити. Чуб. III. 246. Не судив мені Бог, кого я любила. Уман. у.

Су́дити, джу, диш, гл. = Судомити. Судорга судить руку. Борз. у.