Словарь української мови (1924)/стійчик
| ◀ стійність | Словарь української мови С стійчик |
стік ▶ |
|
Сті́йчик, ка, м. 1) Караульный, часовой. Тогді стійчики, що замку стерегли, і застукали їх оттут у лозах. ЗОЮР. I. 135. 2) Дежурный десятскій при волостномъ правленіи. Рк. Левиц.