Словарь української мови
Борис Грінченко
С
стуга
Берлін: Українське слово, 1924

Сту́га, ги, ж. 1) Плетеная коробка изъ лозы, обмазанная глиной — для сохраненія зерна, муки. Розумна жона, як стуга пшона. Ном. № 1406. 2) Коробка изъ луба. Виносе стужку з пирогами на місто. Лебед. у. Ум. Сту́жка, сту́жечка. Узяли стужку з калачами. К. ЧР. 282.

Сту́га, нар. Потуже. Да в'яжи, вража татарюго, да назад руки стуга. Грин. III. 590. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга. Мет. Ум. Стуге́нька.