Словарь української мови (1924)/сточувати

Словарь української мови
Борис Грінченко
С
сточувати
Берлін: Українське слово, 1924

Сто́чувати, чую, єш, сов. в. сточи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Точить, источить. Щоб тебе нориці сточили. Ном. № 13626. 2) Соединять, соединить, связать, сшить. Ці обидві дошки короткі, треба їх сточити. Міус. окр. 3) Сливать, слить вмѣстѣ оставшееся въ разныхъ посудахъ. 4) Сточи́ти брехню́. Выдумать небылицу, соврать. Чи брехеньки які сточити, кому імення приложити, то так як раз і додала. Котл. Ен. III. 72.