Словарь української мови (1924)/сторона
| ◀ сторожувати | Словарь української мови С сторона |
сторонній ▶ |
|
Сторона́, ни́, ж. 1) Страна, земля. Помолись за мене Богу, мій ти сину, на тій преславній Україні, на тій веселій стороні. Шевч. Своя́ сторона́. Родина. Тільки замітиш свою сторону, дак і кажи „тпру“! Рудч. Ск. I. 72. Чужа́ сторона́. Чужбина. Полетів орел до чужих сторін. Мет. 108. Да вже ж мені да докучила да чужая да сторононька. Лукаш. 2) Сторона, бокъ. Єсть десь річка Жовтенька. То по одну сторону заход-сонця стояли жовніри, а против сонця стояли запорожці. ЗОЮР. I. 100. Із якої тебе, брате, сторононьки ждати: чи од чистого поля, чи од Чорного моря. Макс. Стороно́ю. Въ сторонѣ, на сторонѣ. Стороною дощик іде. Ном. № 13961. Стороною люде сплять, вони за нас говорять. Чуб. у. 270. Всіма́ сторона́ми. Со всѣхъ сторонъ. Славне було Запорожжя всіма сторонами. Лукаш. Осторонь. Въ сторонѣ. Зміев. у. 3) Партія. До зострінуться в шинку чи на дорозі то й затнуться: „чия сторона?“ „А ти чия?“ „Васютина“. „Геть же к нечистому, переяславський крамарю“. К. ЧР. 25. Ум. Сторі́нка, сторі́нонька, сторі́ночка.