Словарь української мови
Борис Грінченко
С
сторона
Берлін: Українське слово, 1924

Сторона́, ни́, ж. 1) Страна, земля. Помолись за мене Богу, мій ти сину, на тій преславній Україні, на тій веселій стороні. Шевч. Своя́ сторона́. Родина. Тільки замітиш свою сторону, дак і кажи „тпру“! Рудч. Ск. I. 72. Чужа́ сторона́. Чужбина. Полетів орел до чужих сторін. Мет. 108. Да вже ж мені да докучила да чужая да сторононька. Лукаш. 2) Сторона, бокъ. Єсть десь річка Жовтенька. То по одну сторону заход-сонця стояли жовніри, а против сонця стояли запорожці. ЗОЮР. I. 100. Із якої тебе, брате, сторононьки ждати: чи од чистого поля, чи од Чорного моря. Макс. Стороно́ю. Въ сторонѣ, на сторонѣ. Стороною дощик іде. Ном. № 13961. Стороною люде сплять, вони за нас говорять. Чуб. у. 270. Всіма́ сторона́ми. Со всѣхъ сторонъ. Славне було Запорожжя всіма сторонами. Лукаш. Осторонь. Въ сторонѣ. Зміев. у. 3) Партія. До зострінуться в шинку чи на дорозі то й затнуться: „чия сторона?“ „А ти чия?“ „Васютина“. „Геть же к нечистому, переяславський крамарю“. К. ЧР. 25. Ум. Сторі́нка, сторі́нонька, сторі́ночка.