Словарь української мови (1924)/стовбур

by Борис Грінченко

◀ стовбун

Словарь української мови Борис Грінченко С стовбур

стовбурина ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Сто́вбур, ра, м. 1) Стволъ, стержень растеній. Та в цій вербі верхів'я хоч і зелене, а стовбур зовсім у середині згнив. Кобел. у. Щось лізе вверх по стовбуру. Шевч. 30. Вівця гілляки обгризе з будяка, а стовбурі покида. Лебед. у. 2) Неповоротливый, неловкій человѣкъ. 3) Піти́ у сто́вбур. Расти въ стволъ; (о людяхъ) толстѣть. Буряк пішов у стовбур.