Словарь української мови
Борис Грінченко
С
стирати
Берлін: Українське слово, 1924

Стира́ти, ра́ю, єш, сов. в. сте́рти, зітру́, треш, гл. 1) Стирать, стереть. Рудч. Ск. II. 150. Ото щось діти крейдою понаписували на дверях, — зітри. Харьк. Вона почала стирати пил. Левиц. Пов. 61. 2) Истирать, истереть. Мовчи, бо я тебе на кабаку зотру! Ном. № 3618.