Словарь української мови (1924)/стид
| ◀ стигнути | Словарь української мови С стид |
стидати ▶ |
|
Стид, да́ и ду, м. 1) Стыдъ. Поганому виду нема стиду. Посл. Стида́ завдава́ти. Срамить, стыдить. Дівчино моя, чи ж ти там бувала, що ти мені молодому стида завдавала? Чуб. V. 115. 2) Постыдный, заставляющій себя стыдиться человѣкъ. Сама стида полюбила. Мет. 259. Ти не давай стиду-бриду цілувати свого виду. Чуб. V. 540.