Словарь української мови (1924)/станівкий

by Борис Грінченко

◀ станиця

Словарь української мови Борис Грінченко С станівкий

станівний ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Станівки́й, а́, е́. 1) Возмужалый, достигшій совершеннолѣтія. Подол. г. Дівка станівка, пора заміж. НВолын. у. 2) Постоянный, установившійся. Станівка зіма. Черк. у.