Словарь української мови (1924)/спідка
◀ спід | Словарь української мови С спідка |
спідлений ▶ |
|
Спі́дка, ки, ж. 1) Изнанка. Спідка добра, а верх подраний. 2) Основаніе. Вх. Лем. 401. 3) Корка нижняя у хлѣба. Взяла паляницю, постукала, поклала щиколотками під спідку. Левиц. Пов. 197. Скоріше вибрав на тарілку, ввесь коровай на мир роздав; а музикантам тілько спідку. Алв. 36. 4) Дно большой лодки (ду́ба). Мнж. 180. 5) мн. Варежки въ кожаныхъ рукавицахъ. Мнж. 192.