Словарь української мови (1924)/справа
| ◀ споюватися | Словарь української мови С справа |
справдешній ▶ |
|
Спра́ва, ви, ж. 1) Дѣло, дѣйствіе. В той час була честь, слава — військовая справа. Макс. Ке́пська спра́ва. Плохо! Плохо дѣло! 2) Дѣло, тяжба, судебный процессъ. Нехай судці розберуть тую справу. НВолын. у. З бабою і дідько справу програв. О. 1862. X. 34. 3) Въ ариѳметикѣ: дѣйствіе. К. Гр. 100. Кон. Ар. 2. Чотирі справи з арифметики. О. 1862. III. 76. 4) У Мирнаго: актъ, дѣйствіе сценическаго произведенія. Перемудрив. Комедія в п'яти справах. (К. 1886). 5) Необходимые для какого либо дѣла инструменты, снаряды. „Заграв би вам, та бачите — справи нема, справи. Учора був на базарі — кобза зопсувалась, розвалилася“ — А струни? — „Тільки три осталось“. Шевч. 267. Ум. Спра́вка.
Спра́ва, нар. Справа, съ правой стороны. Мизерники встають на мене справа. К. Іов.