Словарь української мови (1924)/спочувати

Словарь української мови
Борис Грінченко
С
спочувати
Берлін: Українське слово, 1924

Спочува́ти, ва́ю, єш, сов. в. спочу́ти, чу́ю, єш, гл. 1) Чувствовать, почувствовать. Мені їх любі слова чуються, я їх кохання спочуваю. МВ. II. 146. 2) Сочувствовать, посочувствовать. Я б і з малою дитиною розмовляла. Нехай мені спочує аби хто. МВ. II. 36. Вона знов йому вимовляла свій жаль, свою тугу на серці.... Як же жалував, як спочував. МВ. (О. 1862. I. 78).