Словарь української мови
Борис Грінченко
С
сплодити
Берлін: Українське слово, 1924

Сплоди́ти, джу́, диш, гл. Произвести на свѣтъ, родить. Та бодай тая річка риби не сплодила. Чуб. V. 331. Не той тато, що сплодив, а той, що вигодував, що до розуму довів. Ном. № 7237.