Словарь української мови (1924)/слава
| ◀ слабуватий | Словарь української мови С слава |
славен ▶ |
|
Сла́ва, ви, ж. 1) Молва, слухъ; толки, пересуды. Синиця славу распустила, що хоче море запалить. Гліб. Тим до неї не горнуся, що слави боюся. Чуб. V. 83. Не бійсь слави, не бійсь слави, не бійсь поговору: я за славу сама стану, ще й виговорюся. Мет. 105. Стала слава, стала слава, стали й поговори ой на тую дівчиноньку, що чорнії брови. Мет. 106. До́бра сла́ва. Хорошая репутація, честное имя. Не сироти малі діти, що неньку сховали: їм зосталась добра слава. Шевч. Недо́бра сла́ва. Дурная репутація. Вона чесного роду і не накине на себе недоброї слави. Стор. М. Пр. 52. Сла́ва-погові́р. Дурная молва. Ой була слава-поговір, ти не моя, серденько, я не твій. Чуб. V. 226. Набіра́тися сла́ви. Подвергаться осмѣянію, позорить себя. Ой ізвівши, на коника сівши, — зоставайся, слави набірайся. Мет. 15. Як ми любилися, та й не побралися, слави-поговору понабіралися! Мет. 84. Сла́ву чини́ти, сі́яти. Разлашать, дѣлать шумъ. Та бо мовчіть уже, тітко! Хоч тепер мовчіть — не чиніть слави, голубочко. Федьк. А на мене славу сіють. Грин. III. 185. У сла́ву вво́дити. Позорить, компрометировать. Сватай мене, козаченьку, та не вводь у славу. Чуб. У сла́ві ходи́ти. Позорить себя. Ой сама ж ти, дівчинонько, та у славонці ходиш. Чуб. 2) Слава. Шевч. 46. Полягла Кішки Самійла голова.... Слава не вмре, не поляже! Буде слава славна поміж козаками, поміж друззями, поміж рицарями! АД. I. 219. Сла́ву учини́ти. Високу могилу висипали і прапірок у головах устромили і премудрому лицареві славу учинили. АД. Ум. Сла́вонька, сла́вочка.