Словарь української мови (1924)/сватач
| ◀ свататися | Словарь української мови С сватач |
сватба ▶ |
|
Сва́тач, ча, м. Женихъ. Св. Л. 278. О. 1861. XI. Св. 49. Такий мі ся сватач уняв, што не моя руня; не моєї руні, не моєї версти, женитися било Янче, сіма роки перше. Гол. VI. 507. Сватали ї три сватачі. А їго кортіло за всіх дати, бо всі добрі ґазди. Гн. II. 53. Ум. Сватаче́нько. Ой надійшли сватаченьки попід береженьки, я гадала, що до мене, та вмила ноженьки. Фр. Пр. 17.