Словарь української мови (1924)/рішинець

by Борис Грінченко

◀ рішений

Словарь української мови Борис Грінченко Р рішинець

рішити ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Рішине́ць, нця́, м. 1) Рѣшеніе, опредѣленіе, приговоръ. Побачимо, який рішинець вийде, а діло щось ялозне. Кобел. у. Почула рішинець. Алв. 11. 2) Конецъ. Тут тобі й рішинець. Черк. у.