Словарь української мови (1924)/рушниця
| ◀ рушник | Словарь української мови Р рушниця |
рушничок ▶ |
|
Рушни́ця, ці, ж. Ружье. Ой упала Бондарівна близько перелазу — забив, забив пан Каневський з рушниці одразу. Чуб. V. 427. Ум. Рушни́чка. Грин. II. 222. З рушнички золотої стріляє пташки. Гн. I. 169.