Словарь української мови (1924)/руда

by Борис Грінченко

◀ руґеля

Словарь української мови Борис Грінченко Р руда

рудиголова ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Руда́, ди́, ж. 1) Руда. 2) Ржавое болото. 3) Кровь. Шевч. 419, 667. Руда — не вода. Ном. № 1283. Кинувсь цілюрник і яко мога поспішає; та й кинув їй руду з руки. Кв. I. 97. 4) Дождь сквозь солнце. Угор. 5) Дышло въ корчугах, саняхъ для перевозки бревенъ. Шух. I. 180.