Словарь української мови (1924)/розчахнути

by Борис Грінченко

◀ розчах

Словарь української мови Борис Грінченко Р розчахнути

розчахнутися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Розчахну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Расколоть вдоль съ мѣста развѣтвленія дерева. 2) Разорвать въ паху отъ расхожденія ногъ (на льду напр.). Колоть же така — ні з двору. Дехто з гарячих поїхав та й закаявся: той вола розчахнув, а той разом пару. Мир. Пов. I. 111. 3) Распахнуть, растворить. Настя розчахнула двері з гуком, стала на порозі і сміється. МВ. II. 46.