Словарь української мови (1924)/рикати
◀ рикання | Словарь української мови Р рикати |
рикнути ▶ |
|
Рика́ти, ка́ю, єш, одн. в. рикну́ти, ну́, неш, гл. 1) Рычать, рыкнуть. Вовк як рикнув, — збіглось вовків щось із тисячу. Рудч. Ск. I. 32. 2) Ревѣть, заревѣть. Рикає віл. Н.-Волын. у. Теля рикає, а корова десь пішла. Каменец. у. Рикнув віл на сім сіл. Ном. стр. 290. 3) Грозно кричать. Рикає, наче лев. К. МБ. II. 124.