Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
репіжити
Берлін: Українське слово, 1924

Репі́жити, жу, жиш, гл. 1) Сильно колотить, бить. Сів він на неї (на лошицю) та й давай репіжить тією палицею. Грин. I. 258. 2) = Репігати. Дощ репіжить. Угор. 3) Плакать, рваться. Дитина рипіжала з пів-години. Вх. Зн. 59.