Словарь української мови (1924)/репиця
| ◀ репик | Словарь української мови Р репиця |
репігати ▶ |
|
Ре́пиця, ці, ж. Основаніе хвоста позвоночныхъ животныхъ. „На тобі, хортище-собачище, хвоста, да не кусай по жовтому, а кусай по білому“. А хорт як укусив, так при самій репиці одкусив. Рудч. Ск. 16.