Словарь української мови (1924)/пірчити

by Борис Грінченко

◀ пірце

Словарь української мови Борис Грінченко П пірчити

пірчун ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Пі́рчити, чу, чиш, гл. Колотить, бить (кого). Народ як зсадив вовка, як почав пірчить, то вже йому й не хочеться, насилу живий вирвався. Рудч. Ск. I. 3. Жене баба квочку з курчатами та пірчить її дубцем. Грин. I. 203.