Словарь української мови
Борис Грінченко
П
піймати
Берлін: Українське слово, 1924

Пійма́ти, ма́ю, єш, гл. 1) Поймать. Упустила соколонька, да вже й не піймаю. Мет. Сестра її там така, що і в ложці води не піймаєш, т. е. очень быстрая, увертливая. Г. Барв. 202. Піймали до рук. О. 1862. IX. 70. 2) Попасть. Максим пошпурив (на бугая) грудку. Метка рука як раз піймала серед крутого лоба. Мир. ХРВ. 129. 3) — о́близня. Потерпѣть неудачу, получить носъ.