Словарь української мови
Борис Грінченко
П
путрити
Берлін: Українське слово, 1924

Пу́трити, рю, риш, гл. 1) О дымѣ: валить. А дим з вікна так і путрить. Кролев. у. 2) Пушить, ругать. Як зачала вже їх путрити за те! Зміев. у.