Словарь української мови
Борис Грінченко
П
псувати
Берлін: Українське слово, 1924

Псува́ти, псую́, є́ш, гл. 1) Портить. Чуб. V. 1173. Хоть займає, не займає, нехай не цілує, нехай мого біленького личенька не псує. Чуб. V. 12. 2) Бранить, поносить. Угор.