Словарь української мови (1924)/прямий
◀ прямець | Словарь української мови П прямий |
прямісінький ▶ |
|
Прями́й, а́, е́. 1) Прямой. Рубайся дерево і пряме, й криве. Рудч. Ск. II. 7. 2) Настоящій. То ж не татари, то но прямії, — то бояри молодії. Грин. III. 470. Ум. Пряме́нький, пряме́сенький. До Бога важкий шлях, а до пекла прямесенький. Ном. № 201.