Словарь української мови (1924)/простояти

Словарь української мови
Борис Грінченко
П
простояти
Берлін: Українське слово, 1924

Просто́яти, то́ю, їш, гл. 1) Простоять. Довгенько таки простояли наші сіроми коло перевозу. Стор. МПр. 125. Я ж з твоїм сином не одну нічку простояла. Лис. III. № 10. 2) Причинить вредъ или порчу стояніемъ. Мій тобі коничок стайні не простоїть, моя тобі зброя кілочка не вломить. Чуб. V. 63.