Словарь української мови (1924)/прослідити

by Борис Грінченко

◀ прослизувати

Словарь української мови Борис Грінченко П прослідити

прослідок ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Просліди́ти, джу́, ди́ш, гл. 1) Прослѣдить, пойти слѣдомъ. За нею ходив ґречний молодець, слідив-прослідив аж до світлоньки. Чуб. III. 315. 2) Сдѣлать, оставить слѣдъ. Коло хати слідочок, — ой хто його прослідив? То хлопчина молоденький до дівчини приходив, черевички приносив. Мил. 110.