Словарь української мови (1924)/просити
| ◀ просип | Словарь української мови П просити |
проситися ▶ |
|
Проси́ти, шу́, сиш, гл. 1) Просить. А я завше Бога прошу з вечора до ранку, да щоб ти мав щастя й долю, мій милий коханку. Мет. Прошу я її милою прозьбою. МВ. I. 19. 2) Приглашать. Хазяйка тим часом вечеряти просить. МВ. (О. 1862. III. 74). 3) Сме́рти на се́бе проси́ти. Накликать на себя смерть. Сам на себе смерти просив. НВолын. у.