Словарь української мови (1924)/приколень
| ◀ прикол | Словарь української мови П приколень |
приколоти ▶ |
|
При́колень, льня, м. 1) Небольшой колокъ, прикрѣпляющій жердь къ крышѣ. Міусск. окр. 2) = Прикол. Найди приколень, що коня припинають, і вийми його із землі. Чуб. I. 74. 3) Часть кола, вбитая въ землю. Шух. I. 74.