Словарь української мови (1924)/потягати

by Борис Грінченко

◀ потяганка

Словарь української мови Борис Грінченко П потягати

потягатися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Потяга́ти, га́ю, єш, сов. в. потягти́, гну́, гнеш, гл. 1) Потягивать, потянуть. Козак сердега люлечку потягає, у кобзу грає-виграває. Мет. 446. 2) Покрывать, покрыть (мѣхъ). Кожух, сукном потягнений. Борз. у. Думаю потягти свою кожушку черкасином. Черниг. у. 3) Ударять, ударить (кого). Мир. ХРВ. 9. Ентел потяг не по охоті Дареса, щоб його він знав. Котл. Ен. II. 19. 4) Стремиться къ чему, желать чего. Парубок дівку любить, а вона за їнчим потігає. ЕЗ. V. 97. Вона єго… щире любила, а він ї не потігав сватати. ЕЗ. V. 96. См. Потягти.