Словарь української мови (1924)/потирати
| ◀ потинятися | Словарь української мови П потирати |
потирач ▶ |
|
Потира́ти, ра́ю, єш, сов. в. поте́рти, тру́, тре́ш, гл. 1) Тереть, потирать, потереть. Ученики його їли колосся, потерши в руках. Єв. Л. VI. 1. Чи не висять рушнички нам потерти ручки? Мет. 190. Не лучче б нам з ляхами… мирно пробувати, аніж пійти лугів потирати, своїм тілом комарів годувати. АД. II. 9. Потира́ти ру́ки об ко́го. Помыкать кѣмъ. Досталося ледачому руки потирати. Чуб. V. 557. Варили воду з нас ледачі дуки і потирали об козацтво руки. К. Бай. 55. 2) Разбить. Буком узяв, потер горці до жука. Гн. I. 53.