Словарь української мови (1924)/постигати

Словарь української мови
Борис Грінченко
П
постигати
Берлін: Українське слово, 1924

Постига́ти, га́ю, єш, сов. в. пости́гти, гну, неш, гл. 1) Созрѣвать, созрѣть. Вітер повіває, жито постигає. Нп. Пшениця постигла жатись. Черк. у. 2) Поспѣвать, поспѣть, быть готовымъ. Уже й вечеря постигла, а батько не йде в хату. Чуб. II. 99. Хліб постиг, — виймаю. Г. Барв. 242. 3) Настигать, настичь, приспѣть, придти. П'ятнадцятий год постиг. Г. Барв. 64. Смерть мене постигає саму. МВ. I. 57. От його-то постигла лиха година. Кв. 4) Успѣвать, успѣть. Ще постигнемо до церкви. Левиц. I. Добре, добре, шо постиг вовчик: із корови голова да хвостик. Чуб. V. 635. Де сам чорт не постигає, туди, мовляли, бабу посилає. К. ЦН. 301. 5) Холодѣть, похолодѣть. Як тобі дам, аж тобі в п'ятах постигне. Ном. № 3636.