Словарь української мови (1924)/постановляти

by Борис Грінченко

◀ постановити

Словарь української мови Борис Грінченко П постановляти

постаратися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Постановля́ти, ля́ю, єш, сов. в. постанови́ти, влю́, виш, гл. 1) Ставить, поставить. Постановив їх (воли) серед двора до ясел. Г. Барв. 381. Пушку сироту упереду постановляв. АД. II. 24. І рідня, і діти єсть у його, а нікому хрест постановити. Шевч. 508. Постановили салдата на кватирю. 2) Истрачивать, истратить. Що придбали ми, — усе за тебе постановили. Г. Барв. 133. 3) Постановлять, постановить, сдѣлать постановленіе. Постановила я собі покинути удову бабусю. Г. Барв. 395. Старий пацюк кричить, закон постановить. Гліб. 4) Людьми́ постанови́ти. Сдѣлать человѣкомъ. Час тебе оженити, людьми постановити. Лукаш. 152.