Словарь української мови (1924)/посилатися

by Борис Грінченко

◀ посилати

Словарь української мови Борис Грінченко П посилатися

посилити ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Посила́тися, ла́юся, єшся, сов. в. післа́тися и посла́тися, шлю́ся, шле́шся, гл. 1) Посылаться, послаться, быть посланнымъ. 2) — ким. Только сов. в. Посылать кого. Чи післатись за чим, чи що треба кому, то ким, як не ретором? Св. Л. 227. Вміла сь, мати, дочкою сь посилати. Грин. III. 510 3) Свататься, посылать сватовъ. Послався до неї, вона й рушники подавала. Рудч. Ск. II. 49. Посилався до дівчини та не сподобався, посилався цілий год хотів її взяти, — нагодила дідча мати товариша в хаті. Гол. I. 252. 4) Ссылаться, сослаться. Послався циган на свої діти. Посл.