Словарь української мови (1924)/поноченько
| ◀ поноченький | Словарь української мови П поноченько |
поночі ▶ |
|
Поноче́нько, нар. Довольно темно. Поноченько тоді вже було, не зовсім і видко — не можно і розібрать — що воно. Екатериносл. у. Уже стало поноченько добре, як ми верталися з поля. Волч. у.