Словарь української мови (1924)/помикати
| ◀ помийниця | Словарь української мови П помикати |
помилешно ▶ |
|
Поми́кати, каю, єш, гл. Расчесать и приготовить для пряденія пеньку или ленъ. Мил. М. 16. На́ тобі круг прядіва: щоб ти його пом'яла, потіпала і в мички помикала. Рудч. Ск. II. 44.
Помика́ти, каю, єш, гл. 1) Порывать, влечь. Не видно моїй хати, тілько видно грушу, туди ж мою помикає що-вечора душу. Чуб. V. 61. 2) Поспѣшить. Вертаєшся було, то наче ззаду чорт доганяє, — так помикаєш. Св. Л. 32.