Словарь української мови (1924)/поліпити

by Борис Грінченко

◀ поліняка

Словарь української мови Борис Грінченко П поліпити

поліпшати ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Поліпи́ти, плю́, пиш, гл. 1) Слѣпить, вылѣпить (во множествѣ). Вареники поліпили. 2) Облѣпить, замарать (во множествѣ). Сир їли, — зуби поліпили. МУЕ. III. 103. Поліпіл кошелю. Вх. Уг. 261. 3) Прилѣпить (во множествѣ). Пішла в церкву стара баба, свічок накупила, де була яка ікона, всюди поліпила! Рудан. I. 100.